Сколіотична хвороба, сколіоз

Остеохондроз хребта – це хронічний процес дистрофії міжхребцевих дисків, що виявляється у зниженні їх еластичності і гідрофільності (диски ніби всихають, зменшується їх висота). Через втрату рідини диски втрачають свою амортизуючу функцію, і хребет вже не в змозі витримувати колишні навантаження. Фіброзна оболонка диска стоншується і пошкоджується, в ній виникають мікротріщини і розриви, через які вміст пульпозного ядра диска може виходити назовні.

Шийний відділ хребта – це найбільш вразлива частина хребетного стовпа, що обумовлено анатомічними особливостями шийних хребців. Хребці шийного відділу відрізняються підвищеною мобільністю, вони легко піддаються зсувам у результаті навантажень або травм, а також досить швидко піддаються дегенеративно-дистрофічним змінам.

Остеохондроз в грудному відділі хребта зустрічається значно рідше, ніж в попереково-крижовому та шийному відділах, але заслуговує окремого опису. Грудний відділ хребта є найменш рухомим в порівнянні з іншими відділами і найбільш захищеним за допомогою ребер і грудини. В даному відділі найрідше утворюються випинання міжхребцевих дисків, і вони рідко досягають великих розмірів.

Напевно кожна доросла людина чула таке слово як «остеохондроз», але не всі остаточно розуміють, що ж це таке насправді. Ми допоможемо Вам розібратися, що ж таке остеохондроз поперекового відділу хребта і як його лікувати.

Спондильоз хребта – це хронічне захворювання, при якому відбувається розростання кісткової тканини на поверхні тіл хребців, що призводить до їх деформації.

Спондилоартроз (spondylarthrosis) – це хронічне дегенеративно-дистрофічне захворювання фасеткових міжхребцевих суглобів. В основі спондилоартрозу лежить ураження всіх структур суглоба: суглобового хряща, субхондральних відділів кістки, зв’язок та капсул суглоба, коротких м’язів, що оточують суглоб.

Грижа міжхребцевого диска є одним з ускладнень остеохондрозу хребта і являє собою максимальний ступінь випинання пульпозного ядра диска з розривом його зовнішньої оболонки. Простір між дисками називають «міжхребцевим». Також люди часто використовують термін «хребетна грижа» або ж «грижа хребців».

Артроз суглобів – широко поширене захворювання. Більш правильно називати його остеоартрозом, так як при цій хворобі суглобів уражається не тільки хрящова тканина суглоба, але й кісткова. Основною відмінністю артрозу від артриту є те, що в основі захворювання лежить не запалення суглоба, а дегенеративні процеси, що протікають в ньому. Артроз суглобів проявляється болем в суглобі, що посилюється при русі, і розвитком малорухливості в ушкодженому суглобі. В деяких випадках артроз суглобів призводить до повної втрати рухливості та інвалідності пацієнта.

Невралгія – це яскраво виражений симптом запалення нерва. Являє собою нападопоподібний гострий, пекучий або тупий ниючий біль в зоні іннервації ураженого нерва. У перекладі з грецької мови цей термін означає «біль у нерві». Всі функції при цьому у нерва зберігаються.

Невропатії (нейропатії) – це збірний неврологічний термін, що позначає різні дегенеративно-дистрофічні ураження периферичних нервів. Це узагальнююче поняття, що об’єднує різноманітні форми і варіанти уражень нервів, і це пояснює широку поширеність даної патології. Цей термін неоднозначний, багато фахівців його застосовують тільки для позначення незапальних змін нервів. У дитячій неврології під поняттям «невропатія» мається на увазі підвищена дитяча збудливість у поєднанні з втомлюваністю.

Невропатія лицьового нерва найчастіше виникає в результаті переохолодження, лицьової травми, перенесеного інфекційного захворювання, стресових ситуацій, на тлі ослабленого імунітету. Може розвинутися як ускладнення отиту, тимпаніту, паротиту, захворювань зубів, діабету, перенесеної герпетичної інфекції. Найуразливішою ділянкою лицьового нерва вважається його відрізок, розташований у вузькому звивистому каналі (в пірамідці скроневої кістки) довжиною близько 3 см. 

Невропатія трійчастого нерва найчастіше розвивається після стоматологічних процедур, протезування, щелепно-лицьових операцій або травм, а також в результаті переохолодження, перенесених інфекцій, пухлинних процесів.

Серед усіх видів невропатій верхніх кінцівок найпоширенішою є саме невропатія променевого нерва. Невропатія може виникнути після глибокого сну, якщо людина спала на твердій поверхні, поклавши при цьому руку під голову.

Невропатія ліктьового нерва проявляється в порушенні його функції в результаті компресії нервового стовбура у вузьких кістково-м’язових каналах в області ліктьового суглоба і на кисті або ж в результаті травми (розтягнення, надрив ліктьового нерва) при вивихах і підвивихах в ліктьовому суглобі. Невропатія, що виникла при здавлюванні нерва в кубітальному каналі, відома ще під назвою «синдром кубітального каналу».

Невропатія серединного нерва – це ураження серединного нерва, що проявляється виникненням чутливих і рухових розладів у зоні його іннервації (в 1, 2 і 3 пальцях рук).

Невропатія сідничного нерва – одна з найпоширеніших мононевропатій нижніх кінцівок. Вона полягає в пошкодженні сідничного нерва і формуванні ряду рухових і чутливих порушень його функції.

Невропатія малогомілкового нерва виникає при травмуванні або компресії нервового стовбура на будь-якій ділянці ходу нерва на гомілки. Це найчастіший вид нейропатії нижніх кінцівок. Травма нерва настає при переломах малогомілкової кістки, коли він травмується кістковими уламками. 

Невропатія великогомілкового нерва часто спостерігається при переломах кісток гомілки, вивиху гомілковостопного суглоба, розтягненні і пошкодженні зв’язок стопи. Повторні спортивні травми стопи, захворювання колінного і гомілковостопного суглоба, порушення обміну речовин і розладу кровообігу нерва часто призводять до даного виду невропатії.

Міалгії (фіброміалгії), міозити, міофасціальний синдром – захворювання, головним симптомом яких є виражений м’язовий біль різної локалізації та походження. М’язові болі можуть виникати в силу різних причин:

1. застійні явища в м’язових тканинах;
2. гіпертонус м’язів (стійкий м’язовий спазм);
3. удари і розтяги;

Вегетативна нервова система (синонім «автономна» нервова система) — це частина нервової системи, яка забезпечує збалансовану роботу всіх внутрішніх органів і підтримує сталість внутрішнього середовища людини. Вона відповідає за іннервацію залоз зовнішньої та внутрішньої секреції.