КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ
Ім’я: Володимир Берсенєв
Дата народження: 26 жовтня 1945 року
Місце народження: Курессааре, Естонія
Професія: Заслужений лікар України, лікар-невропатолог вищої категорії
Президенту Української асоціації Римського клубу, члену-кореспонденту Всесвітньої академії мистецтва і науки Віктору Галасюку пощастило поспілкуватися з видатним українським лікарем Володимиром Андрійовичем Берсенєвим, невропатологом вищої категорії, Заслуженим лікарем України, автором понад сотні медичних книг. Попередня розмова була записана для рубрики Huxley «Розмова з вченим» у рік, коли його медичному центру в Києві виповнилося 30 років. Улітку там прийняли 100-тисячного пацієнта, а 26 жовтня сам Володимир Андрійович відзначив 80-річчя. Ювілейний рік — у всіх сенсах.
Віктор Галасюк: Ви довго працювали у Швейцарії. Що вас там найбільше вразило — зі знаком «плюс» і «мінус»?
Володимир Берсенєв: У 1990-х я працював і у Швейцарії, і в Україні: тиждень тут, три тижні в Женеві. Так минуло 12 років. Женева тоді справді була столицею медицини. Мене вразив рівень оснащення, організації, технологій. Але водночас я завжди хотів працювати в Україні. І щасливий, що зміг побудувати свій медичний центр саме в Києві.
В. Г.: Розкажіть трохи про ваш медичний центр. Чим він особливий?
В. Б.: Цього року Медичному центру Берсенєва — 30 років. Для України це великий термін і велика відповідальність. Ми не просто втрималися — ми виросли, подолали труднощі, створили школу. Наш успіх — у команді. Це справжня сім’я — об’єднана знаннями, вірою в методику та любов’ю до професії. У нас немає випадкових людей — від лікаря до адміністратора. Ми й справді «сімейна клініка»: у нас лікуються покоління. 100 000 пацієнтів — від немовлят п’ятиденного віку до жінки, якій 99. Я ціную головне — довіру.
В. Г.: Чи може сьогодні Україна конкурувати за рівнем медицини з Європою?
В. Б.: Україна вже демонструє вражаючий прогрес. Так, поки що оснащення й фінансування не на рівні Швейцарії чи Німеччини. Але в нас є головне — лікарі з великим серцем. Багато хто досягає блискучих результатів навіть у складних умовах. Є й пацієнти, які живуть за кордоном, але приїздять лікуватися саме сюди — бо знають: тут допоможуть якісно, швидко й з душею. Я завжди кажу: завдання лікаря — допомагати людям жити.
В. Г.: Який відсоток людей у світі страждає від болю в спині?
В. Б.: Насправді це надзвичайно поширена скарга. Приблизно 90% дорослого населення Землі хоча б раз у житті відчували біль у спині. І близько 10–15% мають хронічні болі, що періодично загострюються. За даними ВООЗ, біль у попереку — причина № 1 тимчасової непрацездатності у світі. Найчастіше страждають люди у віці від 30 до 60 років. Причини — малорухливий спосіб життя, надмірна вага, стрес. І, звісно, звичка носити важке ще з дитинства.
В. Г.: А скільки пацієнтів, яким призначають операції, дійсно їх потребують?
В. Б.: Лише 5–10% пацієнтів із грижею міжхребцевого диска потребують операції. Решта — 90–95% — добре лікуються консервативними методами. У нашому центрі, наприклад, на операцію спрямовують лише 1–2% пацієнтів. Головне — комплексний підхід. Усе має бути у правильному порядку й поєднанні. Саме так працюють метамерні технології — методика, яку я розробив та удосконалюю разом з моїми учнями.
В. Г.: Поясніть, будь ласка, що таке метамерні технології.
В. Б.: Якщо коротко, метамерна рефлексотерапія — це вплив на певні ділянки тіла з використанням спеціальних препаратів, які стимулюють відновлення нервової клітини: її рефлекторної, сенсорної й трофічної функцій. Суть методу проста: відновити втрачений потенціал нервової тканини, створити умови для її правильної роботи, запобігти майбутнім загостренням. Метою є не лише зняти біль, а дійти до причини, усунути її.
В. Г.: Які проблеми ви бачите у молодого покоління?
В. Б.: Сьогодні виросло покоління з похиленою головою — діти, що годинами дивляться в екрани. Звідси — «комп’ютерна шия», головні болі, запаморочення, погіршення пам’яті й зору. Це вже своєрідна епідемія. Якщо не змінити ситуацію, наслідки можуть бути серйозні — навіть інсульти у молодому віці.
В. Г.: Скільки «коштують» світовій економіці хвороби хребта?
В. Б.: Не замислювався над цифрами, але знаю точно: профілактика завжди дешевша й ефективніша за лікування.
В. Г.: Який міф про біль у спині ви чуєте найчастіше?
В. Б.: Найпоширеніший — що «вискочив диск» і його треба «вправити». Це неправда. Диск не може вискочити — він еластичний. А от вибухнути у формі грижі чи протрузії — може. Тоді відбувається стискання нервового корінця, і саме це дає біль.
В. Г.: Як навчити людей піклуватися про здоров’я до того, як його втратять?
В. Б.: Хотів би, щоб турбота про здоров’я стала звичкою, як чистити зуби. Але це складно, бо в нашій культурі не заведено говорити про слабкість. Що потрібно:
#1 Освіта з дитинства. Якщо дитина розуміє, навіщо рух, сон, вода й спокій — вона виросте з повагою до тіла.
#2 Позитивна мотивація. Людей не варто лякати хворобами — треба надихати.
#3 Особистий приклад. Коли бачиш лікаря, який живе гармонійно, — це переконує краще за лекцію.
Здоров’я має стати цінністю, стилем життя, культурою.
В. Г.: Якою ви бачите медицину через 30 років?
В. Б.: Хочу вірити, що медицина стане розумнішою, людянішою й ефективнішою. І я роблю для цього все можливе — навіть зараз, щодня навчаючись нового.
В. Г.: Якби ви могли запатентувати один принцип здоров’я, яким би він був?
В. Б.: Мабуть, «Слухай своє тіло — і дій вчасно». Більшість проблем виникають тоді, коли ми ігноруємо сигнали. А тіло завжди попереджає — іноді за кілька років до хвороби.
В. Г.: Що би ви порадили молодим лікарям та дослідникам?
В. Б.: Не лінуватися, не здаватися і завжди прагнути більшого. Знання — це фундамент. Без нього не буде ніякої медицини.
В. Г.: Які риси визначають справжнього науковця?
В. Б.: Допитливість, критичне мислення, наполегливість, чесність і творчість. Бо справжній науковець — це не просто той, хто «знає», а той, хто шукає істину, не боїться сумнівів та нових шляхів. Іноді доводиться падати, але важливо — підводитись і продовжувати.
В. Г.: Що мотивує вас і далі працювати?
В. Б.: Люди. Команда. Пацієнти. Я щиро радію, коли бачу, як хтось одужує. Кожному готую індивідуальну «книжечку» — річну програму реабілітації, малюю графік діагнозу, розписую все до дрібниць. І я знаю: хто справді хоче одужати — той одужує. Професія лікаря змушує постійно навчатися, бути в русі. Я передаю знання своїм учням — лікарям нашого центру. І водночас вчуся у них, адже медицина сьогодні інша, ніж була колись.
В. Г.: І насамкінець: що для вас означає бути здоровим?
В. Б.: Для мене бути здоровим — це бути щасливим. Я люблю повторювати п’ять принципів самураїв: апетит, сон, випорожнення щоранку, бажання працювати й почуття гумору. Прошу пацієнтів оцінити ці пункти — і вже бачу, з чого почати шлях до одужання.
В. Г.: А яким вам вбачається майбутнє України?
В. Б.: Майбутнє — у знаннях, медицині, науці. Країна — це не стіни, а люди. Якщо вкладатимемо сили в освіту, культуру й здоров’я — будемо сильною державою. Українці — витривалі, працьовиті, розумні. Ми не просто виживемо — ми піднімемося. Але не через гасла — через щоденну, чесну працю кожного.
автобусом № 7 (по будням)
маршруткою № 181
тролейбусом № 6, 16, 18